 |  |  |  |
|---|
Батьківство – це відповідальність за долю дитини, її здоров'я, добробут перед своєю совістю, перед родом, перед Батьківщиною і Богом. Щоб стати добрими батьками, треба вчитись, фізично і духовно готувати себе до виконання однієї з найважливіших місій людини на Землі
Сподіваємось, що вам у цьому допоможе
"Школа відповідального батьківства".
 |  |  |  |
|---|
Шановні батьки!
Ми цілком поділяємо вашу зацікавленість у вихованні та навчанні дітей, їх всебічному розвитку. Сподіваємося, що спільними зусиллями віднайдемо шляхи розв'язання завдань, що стоять перед нами - дорослими, які опікуються дитиною.
Пропонуємо нову форму співпраці - інформаційно-консультативний центр.
Маємо надію, що поради фахівців закладу допоможуть налагодити партнерські стосунки, узгодити розклад життєдіяльності дитини в сім'ї та дошкільному закладі, зробити його взаємодоповнюючим. Сподіваємося актуалізувати педагогічний потенціал кожної
Ми підтримаємо вашу упевненість у своїх педагогічних можливостях!
У Консультативному центрі батьки мають змогу отримати відповіді на свої запитання, розвіяти свої тривоги і сумніви, запевнитися у правильності своїх виховних дій або, зрозумівши їх хибність, скоригувати виховний процес у сім'ї.
 |  |  |  |
|---|
Дошкільний вік ваших дітей – це важливий період для виховання й розвитку тих умінь і навичок, які слугуватимуть їх здоров΄ю все життя. І не менш важливий період для закладання підвалин міцного здоров΄я, здорової психіки, моральної стійкості, гармонійного розвитку, уміння і потреби саморозвитку. Дитині необхідні розумні правила і обмеження, які поступово з΄являються в їхньому житті. Соціальне спілкування, їх розвиток неможливі без передачі їм батьківських знань. Саме батьки закладають основи життєвої компетентності своєї дитини, допомагають своїм чадам опановувати складну науку життя.
Як допомогти дитині в тривожній ситуації
Діти дуже чітко відчувають тривогу, паніку та страх своїх батьків. Щоб мінімізувати негативний вплив на психіку дітей Державна служба якості освіти рекомендує дотримуватися фахових порад, розроблених Міністерством охорони здоров’я України:
1. Говоріть із дитиною про те, що вона відчуває, обговорюйте емоції. Поясніть, що страх перед невідомим – це нормально. Можна спілкуватися різними способами: вербально, малюнками або ж в ігровій формі.
2. Будьте поруч. Дитина має відчувати вашу підтримку. В ситуації, коли вас охоплює паніка, згадайте, що поруч – дитина, яка просто не розуміє, що відбувається. Намагайтеся опанувати себе.
3. Обговоріть разом можливий план дій. Роз’ясніть, як діяти в тій чи іншій ситуації, складіть план. Поясніть, чому важливо дотримуватися ваших рекомендацій («Так ми будемо у безпеці», «Так я буду спокійним/ою за тебе»).
4. Зробіть щось разом. Спробуйте почитати чи послухати книги з дитиною, помалювати, поспівати – у спільній діяльності дитина відчуватиме вашу підтримку.
5. Контролюйте себе. Основна допомога дитині – ваш самоконтроль. Коли ви здатні критично мислити, оцінювати ситуацію та вгамовувати паніку.
Важливо! У дитини має бути своя «тривожна валізка». Покладіть всередину інформацію зі своїми контактами, а також занотовані медичні дані: про групу крові, можливі алергічні реакції та медичні стани дитини. Підпишіть одяг, в якому буде малюк.
Щеплення під час війни,що важливо знати внутрішньо переміщенним особам:
Здоровий спосіб життя для дітей дошкільного віку визначається такими параметрами:
- дотримання режиму дня;
- належне оволодіння культурно-гігієнічними навичками;
- раціональне харчування та культура споживання їжі;
- дотримання рухового і повітряного режимів;
- режим активної діяльності та відпочинку;
- профілактичні заходи для збереження здоров΄я;
- духовний розвиток і гармонійні стосунки з довкіллям та із самим собою;
- душевний комфорт і психологічна рівновага.
Здоровий спосіб життя – це сформованість психологічної установки на збереження, зміцнення та примноження власного здоров΄я та здоров΄я оточуючих, активна діяльність індивіда в цьому напрямку. 
Здоровий спосіб життя – не просто сума засвоєних знань, а стиль життя, адекватна поведінка у різноманітних ситуація.
Навчити дитину змалечку берегти своє здоров΄я - завдання батьків. Наш валеологічний порадник допоможе Вам виховати у дитини прагнення бути здоровим, дорожити здоров΄ям та цінувати його.
УВАГА! Батьки, щоб літо приносило лише радість!
 |  |
|---|---|
 |  |
 |  |
Питання від батьків: в скільки років віддавати дитину до школи?
Відповідаємо!
Проблема готовності дитини до школи існувала, мабуть, завжди. Її намагаються. розв’язати вчені всіх країн. То в якому з ж віці краще йти до школи? Методи навчання вдосконалюють, сучасні діти розвиваються швидше… Може, не варто засиджуватися вдома – нехай краще йдуть навчатися раніше? Але, з іншого боку, якщо маленька дитина не готова, то чи не стане систематичне навчання занадто важким і чи не зашкодить здоров’ю? Адже діти, не готові до систематичного навчання, важче й довше пристосовуються до школи, у них частіше виникають негаразди в навчанні. Серед них значно більше тих, хто не встигає за програмою не тільки в початковій школі, а й у старших класах. Звідси й проблеми зі здоров’ям найперше – нервово-психічні порушення.
Уже наприкінці дошкільного віку в дитини формується бажання перейти до значущої діяльності, що стає передумовою, готовності до навчання.
Почувши від педагогів, що необхідними умовами готовності до школи є знання того і того, батьки у своїх стараннях не знають міри, а можливостей дітей не беруть до уваги. Іноді діти знають усі сузір’я, але не знають, на якій вулиці вони живуть. Важлива прикмета інтелектуальної готовності до школи – не просто розрізнені знання, уявлення про предмети і їхні властивості, а перш за все – вміння бачити зв’язки і закономірності, бажання дитини зрозуміти, що від чого і чому.
Дитину можна і треба вести в школу в тому віці, коли у неї сформувалися три сфери, що показують готовність дитини до школи:
· інтелектуальна.
Це дуже важливий показник, пов’язаний з розвитком уявних процесів – здатністю узагальнювати, порівнювати і класифікувати об’єкти, визначати причинно-наслідкові зв’язки і робити висновки.
· мотиваційна.
Не можна плутати просте бажання дітей ходити з різноколірним рюкзаком, красивими ручками і пеналом з дійсним прагненням до «серйозних» занять і «відповідальних» рішень.
· сфера довільності, тобто коли дитина сприймає не лише те, що хочеться, але і те, що потрібно, а також уміння наслідувати правила і вказівки дорослого.
Тільки при сукупності цих трьох сфер дитину можна відводити в школу.
БАТЬКИ - ПРИКЛАД ДЛЯ ДІТЕЙ.
 |  |  |
|---|
1. Будьте гарним прикладом для своїх дітей у ставленні до власного здоров΄я.
2. Ведіть здоровий спосіб життя.
3. Займайтесь фізичною культурою, виконуйте вранці вправи ранкової гімнастики. Виробляйте сталу звичку та потребу в цьому.
4. Практикуйте вдома певну систему оздоровлення всіх членів родини, в тому числі й дитини.
5. Налагодіть у сім΄ї активно-динамічний відпочинок.
6. Організовуйте сімейні прогулянки на природу, щоб змалечку привити дітям бережливе ставлення до навколишнього середовища.
7. Пам΄ятайте, що здоровий спосіб життя – це правильно організована діяльність, сприятливі умови побуту, активний відпочинок і здоровий мікроклімат у родині.
8. Не паліть і не пийте спиртних напоїв у присутності дітей. Пам'ятайте! Діти схильні імітувати ваші дії в дитячому садку.
9. Формуйте у дітей світоглядно-оздоровчу поведінку на основі реалізації принципів: пізнай себе, створи себе і допоможи собі сам.
10.Впроваджуйте різноманітні форми роботи з валеологічного виховання, спрямовані на формування в дітей уявлень про правила безпечної поведінки під час ігор, про можливості людського організму, про користь рухової активності, здоровий спосіб життя.
11.Застосовуйте вдома різні профілактично - корекційні вправи з олівцями, скакалками та іншими підручними предметами.
12. Привчайте дітей щоденно піклуватися про своє здоров΄я:
- виконувати різні фізичні вправи;
- правильно харчуватись;
- загартовуватись;
- спілкуватися з друзями;
- дотримуватися особистої гігієни;
- дотримуватися режиму дня;
- знаходити час для розваг на свіжому повітрі, дивитися цікаві телепередачі, користуватися бібліотекою і т. д.
Питання від батьків: як зароджується і розвивається у малюків дружба?
Відповідаємо!
У перший рік життя коло спілкування малюка складається в основному з дорослих. Але це не означає, що йому не цікаві такі ж карапузи, як і він сам. Якщо ви покладете поруч двох піврічних малюків, то вони, швидше за все, почнуть проявляти цікавість по відношенню один до одного. Вони будуть дивитися один на одного і можуть протягувати один до одного ручки, щоб помацати, хто ж цей новий человек.Чуть пізніше - в 8-9 місяців - дитина починає активно демонструвати інтерес і прихильність до своїх однолітків. Звичайно, якщо у нього є можливість проводити час у компанії інших малят. Ці прояви теж досить невловимі, ??але все ж їх можна помітити: у присутності знайомого малюка ваша дитина пожвавлюється і починає посміхатися, і сумує, коли той зникає з поля зору. Якщо дитина може повзати, то ви швидше за все помітите, що він вибирає якогось певного малюка з групи однолітків і повзе до нього. Друзів малюк завжди вибирає сам, і в цьому виявляються особливості його особистої думки. Якщо хтось з однолітків малюкові не подобається, то дорослому практично неможливо змусити їх дружити.
Приблизно до півторарічного віку малишових дружба розквітає пишним цвітом. У цьому віці дитина вже може запам'ятовувати приємні моменти, проведені в товаристві іншого малюка, може ясно демонструвати свою прихильність і спробувати виразити її словами, а також починає співпереживати. Ці дружні прояви у малюка потрібно всіляко заохочувати: чим раніше дитина навчиться формувати позитивні відносини, тим легше їй буде створювати відносини в підлітковому та дорослому віці. Ігри з ровесниками, крім іншого, допомагають малюкові практикуватися в спілкуванні, розвиваючи в ньому такі якості, як доброта, співчуття, вміння ділитися і т.п.
Цікаво те, що малята зазвичай демонструють прояви дружби не так, як , на думку батьків, повинні б. Замість того, щоб казати «Ти мені подобаєшся» або «Ти мій друг», дитина буде намагатися в грі наслідувати поведінці того малюка, який йому подобається . Якщо один малюк почне стукати в іграшковий барабан, то його друг обов'язково теж захоче постукати. При цьому діти можуть не створювати видимості безпосереднього спілкування, але наслідування - це примітивна заміна слів «Ти мені подобаєшся». І це не завжди буде хорошу поведінку, адже діти - це діти. Незалежно від почуття прихильності по відношенню до свого друга ваша дитина все ще може відбирати у того іграшки, відмовлятися ділитися своїми іграшками, вередувати і дутися.
Ефективне виховання без покарання.
Покарання дітей часті у багатьох родинах. Чому покарання не працюють? Покарання викликає у дітей страх. Від страху дитина може перестати погано поводитися. Але це лише поверхневий ефект. Застосування покарання викликає лють, образу, бажання помститися. Ці почуття не сприяють успіху виховання, хіба, що ви хочете виховати у неї саме їх. Уважно спостерігаючи за поведінкою дитини після покарання, ви помітите, що вона намагатиметься знайти способи, щоб звести рахунки зі своїми кривдниками. Дитя може дражнити молодших братів, сестер або домашніх тварин, отримувати погані оцінки в школі, псувати свої або ваші речі, тікати з дому й забувати про свої домашні обов'язки. Цей перелік негативних реакцій на покарання можна продовжувати ще довго.
Караючи, ви підмінюєте внутрішній контроль дитини за своєю поведінкою необхідністю контролю з боку інших людей. Дитя стає залежним від дорослого, одна присутність якого може викликати в ньому страх. Покарання не робить ніякого впливу на розвиток навички відповідати за свої вчинки. Навпроти, караючи, ви встановлюєте такі норми поведінки, при яких винні діти намагаються вийти сухими з води. А це в жодному разі не сприяє удосконалюванню їх власних моральних принципів. Коли ви караєте, дитя стає або надто поступливим, або занадто впертим, а найчастіше й мстивим. Він зосереджується на тім, щоб звести рахунки з тим, хто його покарав, і не думає про наслідки своєї поганої поведінки, про те, який урок необхідно винести для себе.
Прямою протилежністю поведінки, контрольованої впливовою особою, є самоконтроль, заснований на ціннісних орієнтаціях самого малюка. Дитина учиться відповідати за свої вчинки сама і поводиться так, як вважає за необхідне.
Покарання також несе в собі й інші побічні ефекти. Це заниження почуття власного достоїнства, або поводження, продиктоване почуттям страху; це змішане почуття образи, нанесеної вам людиною, на любов якого ви розраховували; це зміцнення віри в те, що діяти з позиції сили - єдиний спосіб домогтися того, чого хочеш. Крім того, покарання робить дитино недовірливою і спонукує приховувати свої помилки.
Іншими побічним ефектом покарання можуть бути:
- Нерішучість, невпевненість у собі.
- Психосоматичні захворювання(зниження імунітету, порушення травлення, роботи серця) теж часто є наслідком стресу, викликаного покаранням.
Покарання і погрози вчать дитину не попадатися, роблять її метикуватою.
Причиною застосування методу є те, що батьки просто не знають, що є ефективніші методи. Часто батьки такі заклопотані, що не можуть приділяти достатньої уваги дитині: стежити за її поведінкою,вчасно відволікати від небажаних занять, терпляче пояснювати, що можна робити, а що ні і чому.
Взагалі – то завжди, коли дитина «погано» поводиться,для цього є конкретні і дуже вагомі причини. Існує лише чотири мотиви, за яких діти «погано» поводяться:
1. Привернення уваги – «мені потрібна твоя особлива увага».
2. Вплив – «ти мені нічого не зробиш».
3. Помста – «шкодити у відповідь на образу».
4. Уникнення невдачі – «не буду і намагатися - все одно не вийде».
На навмисну поведінку дитини, яка хоче привернути увагу, інколи корисно взагалі не звертати увагу, щоб не закріплювати її. Але подумайте, як знайти час для того, щоб приділити дитині увагу – вона має потребу у цьому. Що ж до поведінки владнолюбця , найкраще, що може зробити дорослий – демонструвати свою впертість, позбавлену агресії. При цьому варто подумати, як дитині проявити себе позитивно: дати їй право вибору, допомогти відчути себе у чомусь компетентною. Важливо правильно зреагувати у випадку, якщо мотив поведінки - помста. Природна реакція батьків – довести свою правоту й наполягти на своєму – не працює. Треба знайти в собі силу і мудрість зробити перший крок до примирення. А таі дитині, що уникає невдач, потрібна підтримка. Не робіть усе замість неї, а хваліть навіть за незначний прогрес у вміннях, навичках, досягненнях.
БАТЬКІВ ТУРБУЄ ПИТАННЯ ЩОДО ВПЛИВУ СУЧАСНИХ МУЛЬТФІЛЬМІВ НА ПСИХІКУ ДИТИНИ. ВІДПОВІДАЄМО...
Вплив сучасних мультфільмів на психіку дитини.
Мультиплікаційні фільми невипадково улюблені дітьми різного віку. Яскраві, видовищні, образні. У свідомості дорослого мультфільм – це те, що призначено для дітей. Але не всі мультфільми корисні. На жаль, багато трансльовані сьогодні мультфільми побудовані етично, психологічно чи педагогічно безграмотно і можуть нести небезпечні для дитини наслідки.
Дитина всю інформацію сприймає у вигляді образів. Із цих образів, як із кубиків, вона будує свою модель світу. Не секрет, що часто некерована агресивна поведінка дітей, пов’язана з копіюванням ними поведінки героїв популярних мультфільмів. Справа в тім, що кількість мультфільмів для дітей, що містить в собі сцени насильства і жорстокості, зростає, а дитина, з властивою їй сприйнятливістю, переносить побачене у звичайне життя. Такі сцени насильства найчастіше можна побачити в зарубіжних мультиках, наприклад, «Покемон», «Том і Джері», «Сімпсони». Тому підбираючи мультфільм для дітей, будьте вибагливими, якщо ви купуєте незнайомий мультик – не полінуйтесь подивитися його спочатку самі, а вже потім пропонуйте до перегляду дитині.
Ознаки «шкідливого мультфільму»:
1. Колір. головні герої розфарбовані яскравим, ядовитим кольором. Цей прийом експлуатує здатність дитячої психіки реагувати на все яскравіше. Тому від початку до кінця мультфільму персонаж веде маленького глядача, куди захоче, не даючи можливості відволіктися та порозмірковувати .
2. Головні герої агресивні, вони прагнуть завдати шкоди оточуючим.
3. Обличчя. Головна героїня всіх американських мультфільмів на одне обличчя. Мало того, що це нудно, але, якщо уявити ці на обличчі живої дівчини, то вона буде страшною. Із-за великої частоти показів цього обличчя на екрані, воно перетворюється на естетичний стереотип. Таким чином, дівчата будуть прагнути виглядати як те, чого не буває, а хлопчики , підростаючи, будуть безрезультатно шукати те, чого не може бути.
4. В жіночі образи втілюється така якість, як садизм. Дитина знає, що добрих і хороших потрібно наслідувати. Але в мультфільмах героїні мають не лише хороші якості, а й жорстокість, непошану до батьків. Наприклад, чи можна уявити Настеньку з «Аленького цветочка» з виразом злості чи люті на обличчі? Чи може вона взагалі бути агресивною? А от Фіона(«Шрек») , Жасмін в «Аладін» проявляють жорстокість невимушено та ще й заразливо.
5.Демонстрація небезпечних для життя дитини форм поведінки повторювати які у реальній дійсності недоцільно, незрозуміло, навіть просто небезпечно.
Перегляд таких прикладів для наслідування може обернутися для дитини зниженням порога чутливості до небезпеки, а значить потенційними травмами.
Доведено: сучасні західні мальовані фільми руйнують психіку дітей. Здавалося б , що може бути краще, ніж історії про Гуффі, Дональда, Міккі Мауса. На перший погляд,ці герої добродушні й завжди веселі. У діснеєвських мультфільмах немає ні крові, ні сцен насильства, добро завжди перемагає зло. Та це тільки один бік медалі. А ось інший. Варто врахувати, дитина все побачене сприймає буквально. Отже, вірить тому, що відбувається. Вона бачить, що Гуффі з величезної висоти падає на асфальт і підлітає вгору. Дональда вдаряють відбійним молотком по голові, а у нього від цього лише пташки навколо голови. Можливо, це перебільшення, але відомі випадки, коли діти реально пробували повторити те, що витворили їхні улюблені екранні герої.
В якості протилежного прикладу наведемо багатосерійний радянський мультфільм «Ну зачекай!». У ньому часто відбуваються травматичні ситуації: Вовк падає з енного поверху, з каруселі , потрапляє в аварії… Але яка мораль! Накурився цигарок – втрачає свідомість, стає синьо-червоно-зелений. Тобто дітей вчать: зробив щось заборонене – наслідки будуть сумними.
В 60-х роках ХХ століття були проведенні лабораторні дослідження. В ході досліджень було виявлено, що діти вчаться, спостерігаючи за іншими. Діти дивилися спеціально створені телевізійні передачі, в яких агресивно поводилися із пластиковою лялькою «Бобо». Коли у дітей з’явилась можливість погратися з лялькою, вони частіше поводилися з нею агресивно, ніж ті, що не дивилися телепередачі.
Приведемо декілька рекомендацій для того, щоб перегляд приніс малюкові більше користі, ніж шкоди:
- Час, проведений дитиною біля єкрану має суворо дозуватися, по можливості без винятків. Лікарі-офтальмологи рекомендують для дітей до 4-х років – не більше 20 хвилин на день, для дітей 5-6 років – 30 хвилин, у 7-8 років – 40 хвилин.
- Дивіться мультфільм разом із дитиною, обговорюйте зміст побаченого після перегляду. Якщо у маленького глядача виникають якісь питання, неодмінно поясніть йому і в свою чергу запитати дитину: «А як би ти поступив на місці головного героя?»
- Найкраще для дітей підійдуть наші, вітчизняні мультики. Ці анімовані казки, як правило, повчальні і добрі, герої в них красиво намальовані, на них приємно дивитися. Такі мультфільми, як «Про левеня і черепаху», «По дорозі з хмарами» прищеплюють дітям любов до навколишнього світу.
Із закордонних підійдуть такі як: «Бембі», « Король Лев», « Барбі» - вони про доброту, дружбу, взаємовиручку і дають позитивне уявлення про світ і моделі поведінки у ньому.
Відбираючи мультфільми для перегляду, переконайтеся, що якість зображення хороша, інакше не уникнути проблеми із зором, та й задоволення від мультика буде не те. Часто дорослі вмикають дитині мультфільм для того, щоб відволіктися її чимось, а самим зайнятися своїми справами. Краще щоб це не стало звичкою, для цього можна ввести сімейну традицію зі спільного перегляду захоплюючих мультфільмів, щоб малюк відчував себе єдиним цілим з батьками.
ВІДПОВІДЬ БАТЬКАМ НА ПИТАННЯ: ЯК ЗРОЗУМІТИ , Є У ДИТИНИ КОМП'ЮТЕРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ АБО ЩЕ НЕМАЄ?
ПРОПОНУЄМО ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ КОМП'ЮТЕРНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ У ДИТИНИ :
-якщо дитина їсть, п'є чай, одночасно займається біля комп'ютера
-засиджується до ночі біля комп'ютера
-приходить додому — зразу до комп'ютера
-забуває поїсти, почистити зуби (раніше такого не спостерігалося)
-відчуває ефорію, добре себе відчуває за комп'ютером, і навпаки, відчуває пустоту, роздратованість, коли необхідно займатися чимось іншим або якщо не дають працювати за комп'ютером
-збільшує час проведення за комп'ютером, не займається іншими справами — не гуляє, домашніми справами тощо; повністю або частково втрачає інтерес.
-вступає у конфлікт з близькими людьми із — за своєї діяльності, а це в свою чергу веде до брехні стосовно того, чим вона займається
-передбачає наступний сеанс життя у віртуальній реальності, що також піднімає настрій і затягує.
ЯК В ЦЬОМУ ВИПАДКУ ДОПОМОГТИ ДИТИНІ?
Якщо сім'я повна — обидва і мати і батько повинні разом надавати підтримку дитині, не йти на поводу у неї. Слід проявляти турботу про дитину, це ефективніше критиці і обвинувачень. Можна відкрито повідомити їй про бажання проконтролювати, наскільки довго вона користується комп'ютером — якщо дитина приймає це бажання у штики і бреше, така поведінка демонструє, скоріше за все, що дитина не відчуває серйозність ситуації.
Не треба настроювати дитину проти себе , карати її або установлювати для неї правила роботи за комп'ютером: найкраще виробити разом з нею компромісний варіант.
Бажано, щоб комп'ютер був установлений у загальнодоступному місці — одне це дає можливість зруйнувати приватність і секретність перепису в Інтернеті.
Корисно було би зацікавити дитину чимось ще (театральна, танцювальна та інші студії).
На кінець, не слід відмовлятися від допомоги спеціаліста ( дитячого психолога, психотерапевта), особливо, якщо він компетентний у використанні Інтернету.
ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ “ПЕРШІ КРОКИ ЩОДО ВИБОРУ ШКОЛИ”.
1.Упевнитися в тому, що саме зараз той час, коли треба вибирати школу для своєї дитини: згідно віку, і здоров'я у нормі.
2.Поділиться своїми планами з дитиною. Поцікавтеся її думкою, стосовно цього, треба віднестися з повагою до будь яких висловлювань, обговоріть деякі варіанти.
3.В розмові з дитиною краще збігати критичні висловлювання в адрес шкільних вчителів і системи освіти в цілому.
4.Якщо проблема вибору школи вирішена як би сама собою (у дворі дома стоїть школа з доброю репутацією), все ж таки не погано поцікавитися, які освітню програму використовує школа для навчання дітей, відповідає вона нахилам вашої дитини, рівню її підготовленості?
5.Якщо ви запримітили престижну школу , пам'ятайте, що в багатьох нових експериментальних школах навчання може знаходитися у стадії оформлення: навчальне навантаження може не враховуватися при цьому фізіологічні особливості дітей 5 — 6 років, характеру їх пізнавальної діяльності. Поцікавтеся думками про школу у інших батьків, діти які вже навчаються в цій школі: наскільки реалізується на їх погляд те, що обіцяють в концепції даного навчального закладу.
6.Поцікавтеся правилами і виключеннями із правил відповідно запису до школи, підготуйте дитину емоційно до проходження співбесіди і до інших процедур щодо прийняття до школи.
7.Напевно, ви знаєте позицію Міністерства освіти України займає чітку позицію щодо питання діагностичних процедур при прийомі до школи, що ціллю любого тестування під час прийому до школи може бути тільки коректування процесу навчання з урахуванням індивідуального розвитку першокласника.
8.Якщо вашій дитині необхідно буде проходити тестування, зробити треба так, щоб дитина не відчувала вашого переживання, тому що дитина просто не витримає емоційної напруги.
Радимо батькам дотримуватися певних принципів трудового виховання:
 |  |  |
|---|
• Трудове виховання в сім'ї повинно передбачати підготовку повноцінного громадянина, здатного брати участь у суспільній праці.
• Праця в сім'ї не повинна бути важкою, примусовою. Вона має бути творчою.
• Виховання працелюбства у дітей потрібно поєднувати з моральним вихованням, з гуманним ставленням до людей.
• У трудовому вихованні дітей слід виходити з того, що в праці дитина розвивається не тільки фізично, а й духовно.
Залучати дитину до трудових справ сім'ї якомога раніше;
-за дитиною старшого дошкільного віку закріпити постійні обов'язки, за виконання яких вона має бути відповідальною;
-не допускати відхилень від встановлених дорослим вимог, щоб не давати дитині приводу до ухиляння від своїхо бов'язків;
-не карати дитину працею: праця має приносити радість та задоволення;
-учити дитину працювати, прищеплюючи їй елементарні навички культури трудової діяльності — раціональні прийоми праці, правильне використання знарядь праці, планування та завершення трудового процесу;
-не давати дитині непосильних доручень, але доручати роботу з достатнім навантаженням;
-не підганяти дитину, чекати, поки вона закінчить роботу сама;
-завжди дякувати дитині за допомогу чи старанно иконане доручення;
-не забувати хвалити дитину за ту роботу, яка вимагала від неї особливих зусиль.
«Трудове виховання, - це, образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко, прекрасно».В.О.Сухомлинський.
Рекомендації для батьків дітей, які йдуть до школи
 |  |  |
|---|
Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте, значною мірою залежить від її батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню (передача життєво значущої інформації), виховну (засвоєння норм життя в людському суспільстві), розвивальну (підвищення індивідуального потенціалу).
Вступ до школи - переломний моменту житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов'язки, оточення, режим. Це «кризовий період» у житті дитини, і ця «криза» виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному - від 2 тижнів до 2-3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до шко¬ли, або «шкільної зрілості».
Шкільна зрілість виявляється у:
1)морфогенетичній готовності, що передбачає фізіологічну зрілість (стан здоров'я) та рівень фізичного розвитку (розвиток дрібної моторики руки і зорово-рухової координації, а саме:
• фізичні показники довжини тіла, маси тіла;
• особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розви¬ток дитини: важкі пологи, травми, тривалі захворювання;
• темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити);
• стан соматичного здоров'я дитини: характер відхилень у системах і функціях організму, хворобливість; скільки разів у минулому році хворіла дитина, скільки днів;
2) інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати та узагальнювати ці знання, а також певний рівень розвитку пізнавальних здібностей у дитини (мислення, пам'яті, сприймання, уяви, уваги);
3) комунікативній готовності, що передбачає володіння навичками взаємодії з дорослими, однолітками, а саме: знання моральних норм та правил поведінки (вміння слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати, врахо¬вувати настрій та бажання інших людей тощо);
4)емоційно-вольовій готовності, що передбачає вміння:
• робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки);
• поставити мету, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкод, оцінювати результати своєї діяльності.
• розуміти й адекватно виражати свої емоції;
• свідомо підкорятися загальним правилам та вимогам;
• уважно слухати й виконувати самостійно найпростіші усні вказівки дорослого;
• самостійно діяти за зразком (точно відтворювати, діяти за аналогією);
5) мотиваційній готовності, що пе¬редбачає чітко сформовану позицію школяра, коли дитина:
• має належне уявлення про школу.
ГІГІЄНА
1. Дотримуйтесь завжди правил гігієни та привчайте до цього дитину.
2. Не забувайте, що правила особистої гігієни пов΄язані з усіма видами діяльності і відпочинку дітей. Особиста гігієна – це піклування про чистоту тіла, одягу, взуття.
3. Систематично контролюйте якість виконання культурно-гігієнічних завдань.
4. Виконання дітьми культурно-гігієнічних навичок супроводжуйте відповідною мотивацією.
5. Розвивайте у дітей вміння та навички догляду за тілом.
6. Привчайте дитину правильно чистити зуби.
7. Слідкуйте, щоб дитина мила руки перед прийманням їжі, після туалету, повернення з прогулянки, ігор із тваринами та завжди, коли руки брудні.
8. Привчайте дітей мити ноги не тільки перед нічним сном, але й перед денним, особливо влітку.
9. Регулярно зрізайте нігті на руках і ногах, тримайте їх у чистоті.
10.Зачісуйте волосся дитині її власним гребінцем. Мийте волосся не рідше ніж раз на тиждень.
11.Одягайте дитину в одяг, який пропускає повітря і вологу.
12.Косметичні засоби, які ви використовуєте з гігієнічною або лікувальною метою, повинні відповідати віку дитини.
ХАРЧУВАННЯ
1. Пам΄ятайте, що раціональне харчування – одна з основних умов здоров΄я людини, її довголіття, плідної праці.
2. Поєднуйте у їжі, в правильному співвідношенні речовини, які входять до складу тканин людського організму: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни, воду.
3. Дотримуйтесь режиму харчування. Зумійте переконати свою дитину споживати всі пропоновані їй страви, навіть ті, які вона не любить, але які для неї необхідні й корисні.
4. Не підгодовуйте дитину в проміжках навіть тоді, коли вона попросить їсти. Ласкаво поясніть, що їсти треба у відведений для цього час.
5. Давайте тільки ту кількість їжі, яку дитина з΄їдає із задоволенням.
6. Утримуйтесь від розмов про те, що дитина мало або майже нічого не їсть, бо вони шкідливі.
7. Дотримуйтесь навичок гігієни харчування і виробляйте їх у дітей.
8. Пам΄ятайте, що апетит частково залежить від сервірування столу, естетичного оформлення страв, уміння дитини користуватися виделкою, ложкою, володіння елементарними навичками культури споживання їжі.
9. Підкреслюйте необхідність добре пережовувати їжу, не вживати надто гарячої чи холодної страви, не відкушувати великих шматочків, жувати із закритим ротом.
10.Не забувайте, що найкориснішими є ті овочі і фрукти, які властиві нашому регіону, ростуть у наших садах.
11.Серйозним недоліком харчування є „прихований голод” – дефіцит йоду, який може привести до незворотніх процесів в організмі дитини. Вживання в їжу йодованої солі – вихід з даної ситуації.
12.Їжу завжди тримайте закритою, особливо в літній період.
13.Не слід вживати в їжу продуктів глибокого замороження, незнайомих грибів, продуктів з великим вмістом солі, недостатньо прожарені або проварені м΄ясо, рибу, сиру воду.
ЕМОЦІЙНИЙ КОМФОРТ
| |  |  |
|---|
1. Створюйте в сім΄ї комфортне середовище для дитини. Любіть її. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з нею.
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
3. Адекватно реагуйте на негативні емоційні вияви дитини.
4. Задовольняйте природну потребу дитини в емоційній безпеці.
5. Вчіть дитину дотримуватись порядку, пояснюючи його важливість для збереження позитивних емоцій.
6. Запобігайте виникненню депресивних станів.
7. Формуйте в дітей відчуття власної досконалості (усвідомлення образу „я”, самооцінка, рівень домагань, особистісні очікування), потребу в постійному самовдосконаленні.
8. Наповніть свою душу й серце любов΄ю до всіх і до всього. Передавайте це дітям. Більше всміхайтеся. Це запорука здорової сім΄ї, особистого здоров΄я – вашого й ваших дітей.
9. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу.10.Не читайте дитині нотацій і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою.
11. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ.
12. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помилок.
13. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні.
14. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, що вона говорить.
15. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги.
16. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява – дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його!
17. Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її ні трохи не менше, ніж інших дітей.
18. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми – перемінити обстановку, відволікти їх.
19. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитини певні якості, ставтеся до неї так, ніби вони вже є.
20. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі – надати дитині можливість самостійно приймати рішення.
21. Не поправляйте дитину в присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження.
22. У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу.
23. Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте таку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов΄язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе.
24. Проаналізуйте разом із дитиною (у вільній ненав΄язливій формі) можливі варіанти подолання тих, чи інших складних ситуацій повсякденного життя, які часто зустрічаються або можуть зустрітися дитині.
25. Виховуючи дитину, не забувайте про її темперамент та особливості психічних проявів у зв΄язку з цим.
ЗАГАРТОВУВАННЯ
1. Використовуйте природні засоби оздоровлення та загартовування.
2. Загартовуйтесь разом з дитиною.
3. Пам΄ятайте, що загартовування впливає на загальний стан здоров΄я та поведінку дітей, дає позитивний результат тоді, коли гартувальні процедури проводяться в певній послідовності, чітко дозовані й систематично повторюються.
4. Не забувайте, що систематичне загартовування допомагає організму боротись із захворюванням, особливо із застудними.
5. Домагайтеся розуміння дітьми настанови: усьому свій час. Привчайте дітей дотримуватись рухового й повітряного режимів, постійного часу сну та приймання їжі.
6. Забезпечуйте щоденне перебування дітей на повітрі, відповідність їхнього одягу погоднім умовам.
7. Здійснюйте загартовування сонячним промінням. Тривалість прийняття сонячних ванн від 3-4 хвилин до 15 хвилин.
8. Проводьте водні процедури (обливання ніг та тіла, вологе обтирання рукавичкою або рушником).
9. Не забувайте, що ходіння босоніж – це засіб загартовування організму та зміцнення здоров΄я.
10. До ходіння босоніж дитину треба привчати із раннього віку. Починати улітку за температури повітря, не нижчої від 24 градусів.
11.Поєднуйте ходіння босоніж зі щоденними ваннами для ніг, поступово знижуючи температуру води.
12.Пам΄ятайте, що гарячий пісок і асфальт, гостре каміння та шлак, соснові шишки й голки діють на дитячий організм, як сильні подразники, а теплий пісок, м΄яка трава – заспокійливо.
Роль сім'ї в розвитку мовлення дитини
Фізичне, психічне та інтелектуальне виховання дитини починається в ранньому дитинстві. Усі навички, в тому числі правильного мовлення, формуються в сім'ї. Мовлення дитини формується на прикладі мовлення рідних та близьких їй людей: матері, батька, дідуся, бабусі, старших сестер та братів. Існує думка про те, що мовлення дитини розвивається самостійно, без спеціального втручання та допомоги дорослих, начебто дитина сама, поступово оволодіває правильною вимовою. Насправді ж, невтручання в процес формування дитячого мовлення, майже завжди стає причиною відставання в розвитку. Мовленнєві недоліки, що з'явилися в дитинстві, з великими труднощами переборюються в наступні роки. Саме тому важливо, щоб у родині були створені умови для формування мовлення дитини, починаючи з раннього віку. Дуже важливо, щоб маля чуло правильне, чітке мовлення, на прикладі якого формуватиметься його особисте.
Недоречно і навіть небажано говорити з малюком його ж мовою, повторюючи спотворені слова (дитина часто чує «диви» замість «дивись», «маєнький» замість «маленький», «мольоцько» — «молочко» тощо), це може гальмувати розвиток мовлення.
Особливо чітко потрібно вимовляти незнайомі, нові для дитини, а також багатоскладові слова. Звертаючись безпосередньо до дитини, ви спонукаєте її до відповіді, а вона уважно прислухається до вашого мовлення.
Батьки повинні привчати дитину дивитися прямо на того, хто говорить, тоді вона полегшено перейме правильну артикуляцію.
Причини затримки мовлення
Перша причина. Домінування процесу розуміння мовлення співрозмовників пригнічує процес активної мовленнєвої діяльності дитини. Вона здатна показати рукою, вказати поглядом, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, покладаючись на те, що вона розуміє їх, і не переймаючись потребою створення ситуацій предметної дії. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено та з розумінням слухає дорослого, то зрештою він заговорить. Це, найімовірніше, буде «прорив» мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.
Друга причина. Етапи оволодіння дитиною словами-назвами тривалий час є незмінним. Дорослі просто називають предмети та об'єкти, які викликають у неї інтерес, і зовсім не пояснюють їхніх ознак та властивостей, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання творів художньої літератури, спільні ігри з малюком лише поодинокі.
Третя причина. Батьки вважають, що прояви їхньої любові забезпечать повноцінний мовленнєвий розвиток дитини, і вживають лагідні слова до неї протягом перших двох років. Вони не усвідомлюють, що суто емоційне спілкування (як вид діяльності) має домінувати значно коротший відтинок часу.
Четверта причина. Велика кількість іграшок, яких у дитини стає дедалі більше, захоплює її. Дитині досить звичайного маніпулювання ними, причому вона проявляє лише звукову активність. Задоволені й дорослі, вважаючи, що малюк уже здатний бавитися сам, не набридає їм, і що з окремих звуків неодмінно вийдуть слова.
П'ята причина. Поява дитячих слів — цілком закономірний процес. Дитина ще не здатна вимовити слово так, як воно звучить в устах дорослого. Розвиненість м'язів її артикуляційного апарата ще не досконала, що й призводить до спотворення, заміни, пропусків звуків. Дитячий же варіант слова розчулює, захоплює дорослих і вони, щоб продовжити свій емоційний стан чи викликати таку саму втіху у знайомих чи родичів, вживають це слово у власному мовленні. Тож дитина має спотворений зразок для наслідування і не відчуває потреби в удосконаленні своєї звуковимови.
Шоста причина. «Зчитуючи» жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки розуміють усе це й ураз задовольняють її потреби. Отже, для неї не актуалізується потреба докладати мовленнєвих зусиль.
Сьома причина. Дорослі переважно доглядають за малюком, а мовленнєвому спілкуванню з ним не надають належного значення та ваги. Його голосові реакції залишаються поза увагою й без відповіді, стимулу до їх активізації та розвитку немає. Отже, збіднене мовленнєве середовище перешкоджає мовленнєвому зростанню дитини. Але ж вона не має іншого способу навчитися говорити, як лише наслідуючи мовлення дорослих.
Що провокує стрес у дитини?
Значною мірою відрив від матері, адже мама – це головне, що було у малюка, вірніше , є і буде… Точніше, це просто «три кити», що утримують на собі малюка.
І раптом… раптом мама залишила його. Узяла й «обміняла»на роботу і цим «перекрила кисень». Його неповторна мама у світі знайшла собі якусь роботу і кинула його напризволяще серед жахливої нової обстановки і незнайомих йому дітей , яким немає діла до нього. І щоб у цій новій обстановці протриматись, йому необхідно тут поводитися не так, як удома. Але він не знає цієї нової форми поведінки і через це страждає, боячись, що щось зробить не так. А страх підтримує стрес, і утворюється хибне коло , яке, на відміну від усіх інших кіл, має точний початок – відрив від матері, розлука з матір’ю.
Отже, розлука – страх – стрес – зрив адаптації – хвороба…Але все це , зазвичай, властиво дитині з важкою або несприятливою адаптацією до дитсадка.
Педагогам, що працюють з дошкільнятами, потрібно не забувати самим і вміти пояснити батькам, що існує прямий зв’язок між адаптацією малюка в дитячому колективі та його «історією розвитку».
Наведемо анамнестичні фактори ризику, що ускладнюють адаптацію дитини до дошкільної установи.
1.До пологів (антенатальні фактори)
-Токсикоз I і II половини вагітності.
-Гострі та інфекційні захворювання матері в період вагітності.
-Загострення хронічних захворювань матері в період вагітності.
-Прийом лікарських препаратів мамою під час вагітності.
-Стресові ситуації у матері в період вагітності (конфлікти на роботі, у сім’ї, сумні вболівання).
-Вплив професійних шкідливих факторів на матір у період вагітності.
-Часте вживання алкоголю батька перед вагітністю матері.
-Паління матері в період вагітності.
2. Під час пологів (інтранатальні фактори)
-Ускладнення в пологах.
-Наявність асфіксії різного ступеня тяжкості.
-Травма під час пологів.
-Хірургічні втручання під час пологів. Несумісність резус – фактором в матері й дитини.
3. Після пологів (постнатальні фактори)
-Недоношеність або перекошеність дитини.
-Велика маса тіла (вага більше 4 кг).
-Хвороба у перший місяць життя.
-Вживання алкоголю та паління матір’ю під час грудного вигодовування.
-Штучне вигодовування дитини.
-Фонові захворювання у дитини (рахіт, діатез, гіпотрофія, анемія)
-Часті ГРВІ, гострі інфекційні захворювання у дитини до трьох років.
-Наявність хронічних соматичних і вроджених захворювань (пієлонефрит, вроджений порок серця).
-Затримка нервово-психічного розвитку.
-Незадовільні матеріально-побутові умови життя.
-Відсутність загартовувальних заходів
-Невідповідність домашнього режиму режимові в новому для дитини дошкільному закладі.
-Конфліктні стосунки в сім’ї.
-Відсутність батька або матері у дитини.
-Неправильне виховання дитини в сім’ї: гіперопіка, гіпоопіка.
Неспокійна або гіперактивна дитина
Найперше, що привертає увагу в гіперактивній дитині – це надмірна рухливість. Малюк не може тривалий час займатися однією справою. Упродовж дня гасає по квартирі, все зачіпає і перевертає, набиває синці і гулі, може вилити на себе окріп з каструлі, розбити посуд. На прогулянці потребує пильної уваги, бо може залізти в якусь шпарину, вибігти на проїжджу частину вулиці. Руки малюка в постійному русі: щось мнуть, обривають, крутять ґудзики. Він не може всидіти на місці, навіть стоїть, переминаючись з ноги на ногу. Їсть стоячи, бо на стільці йому важко всидіти. Він весь час крутиться – коли грається, дивиться телевізор, або коли йому розповідають казку.
Гіпердинамічний малюк зосереджується з великими труднощами. Якщо його щось зацікавило, він забуває про попереднє і ніколи не доводить справу до кінця. Все привертає його увагу, однак ніщо тривалий час не утримує її. Ось дитина дивиться телевізор і одночасно переводить погляд на муху на стіні, ще через секунду втручається у розмову мами і бабусі.
Малюк надмірно імпульсивний, а тому важко передбачити, що він зробить наступної хвилини. Він і сам про це не думає: побачив – схопив – побіг, тобто діє, не задумуючись про наслідки, і сам засмучується тим, що сталося. Малюк вважає, що не зробив нічого поганого, оскільки не хотів цього. І якщо гіпердинимічна дитина розбила вазу, то вважає, що вона упала сама, бо погано стояла. Вона не пам’ятає образ, не тримає зла, хоча часто конфліктує з ровесниками і відразу мириться з ними. А буває, що дитина надмірно запальна, забіякувата і не по-дитячому агресивна, жорстока.
Це наслідок глибшого ураження головного мозку та підвищеної судомної готовності.
Дехто з гіпердинамічних дітей нестерпно поводять себе зранку, інші – ввечері, тоді їх дуже важко вкласти спати. Вони і постелі граються, засинають, стоячи на колінах і ліктях, а заснувши, скидають ковдру, крутячись уві сні.
Діти, неспокійні зранку, засинають відразу і міцно сплять. Однак і про тих, і про інших кажуть: « Гарний – коли спить». Батьки переводять подих і почуваються спокійнішими, коли вкладають свого непосиду спати.
Неврівноважена, імпульсивна поведінка дитини втомлює батьків. Це призводить до того, що вони частіше вдаються до негативних засобів впливу на неї, ніж позитивних. Мати постійно контролює її поведінку, обмежує свободу. Натомість, спільних занять, достатнього емоційного спілкування між матір’ю і малюком не відбувається.
Мати порівнює його з іншими дітьми, і це виявляється не на його користь. Сина чи доньку постійно докоряють, сварять, можуть вдаватися до непомірних пересторог і навіть дресирування. З часом, ці заходи переконують малюка в тому, що він найгірший. У нього порушена надмірно збудлива нервова система. Тому він озлоблюється і починає агресивно протестувати. У відповідь на постійні зауваження, тиск, вдається до агресивної реакції, спрямовуючи своєю енергію на менших, слабших або тварин.
Таким чином, найхарактернішими ознаками гіперактивної поведінки у дитини є надмірна рухова активність, неспроможність утримувати увагу. Пік прояву її припадає 6-7 років із повторним розвитком, за сприятливих умов, у 14-15 років.
Однак ознаки гіперактивної поведінки, які діагностують у малюка вже до року, внаслідок неправильного виховання найінтенсивніше виявляються з 13 років і пізніше, визначаючи, таким чином, доля вже дорослої людини.
Гіперактивність у дітей виникає внаслідок порушення мозкової функції, тобто ураження кори головного мозку через кисневу недостатність, мікро пологові травми.
Найчастіше такий стан спостерігається у новонароджених з великою масою або тих, що народилися під час затяжних чи стрімких пологів Оскільки важкі ураження кори головного мозку в таких дітей відсутні, такі пологи вважають нормальними, а стан новонародженого – задовільним. Наслідки мінімальної мозкової дисфункції проявляються пізніше і спостерігаються у кожної 5-6-ї дитини.
Американські психологи П.Бейкер і М. Алворд визначили основні показники гіперактивності у дітей.
Дефіцит активної уваги
1. Непосидюча, їй важко тривалий час утримувати увагу.
2. Не слухає, коли до неї звертаються.
3. З великим бажанням береться до справи, однак ніколи не доводить до кінця.
4. З труднощами організовує діяльність.
5. Часто губить речі.
6. Уникає нудних завдань, і тих, що вимагають інтелектуальних зусиль.
7. Надмірно забудькувата.
Ознаки рухової розгальмованості
1. Постійно крутиться.
2. Виявляє ознаки неспокою (стукає пальцями, бігає, кудись залазить).
3. Спить значно менше, ніж інші діти, навіть у немовлячому віці.
4. Надто говірлива.
Ознаки імпульсивності
1. Починає відповідати недослухавши запитання.
2. Не спроможна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває співрозмовника.
3. Погано зосереджує увагу.
4. Не може дочекатися винагороди ( якщо між дією і винагородою є пауза).
5. Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінку не керує правилами.
6. У процесі виконання завдання веде себе по-різному і демонструє різні результати. На одних заняттях дитина спокійна, на інших – ні.
Якщо у віці до 7 років мають місце хоча б шість із перелічених ознак, батьки, вихователі, вчителі можуть передбачити, але не ставити діагноз, що дитина, за якою вони спостерігають, гіперактивна.